...Незалежність самосвідомості стає сміховинною в ту мить, коли вона входить у працю, тобто у діалектику. Лише сміх виривається за рамки діалектики та самого діалектика: він вибухає лише після абсолютної відмови від смислу, після абсолютного ризику смерті, після того, що Геґель називає абстрактною неґативністю. Неґативністю, яка ніколи не існувала, яка ніколи себе не подає, бо якби вона це зробила, то знову розпочала б працю. Сміх, який буквально не постає ніколи, тому що він вихоплюється за рамки феноменальності взагалі, абсолютної можливості смислу. І саме слово «сміх» повинне читатися у вибуху, а також у розщепленні його смислового ядра в напрямку до системи суверенної операції («сп’яніння, еротичне виверження, виверження жертовного, виверження поетичного, героїчна поведінка, абсрудність» тощо, див., «Метод медитації»). ...
...Сміх, який конституює суверенність у її стосунку до смерті, не є <…> неґативністю. І він сміється сам із себе, «більший» сміх сміється зі сміху «меншого», бо суверенна операція має також потребу в житті – в тому, яке поєднує два життя, – щоб налагодити зв’язок із собою у втішанні собою. Отже, вона повинна в певний спосіб симулювати абсолютний ризик і посміятися з цього симулякра. У комедії, що розігрується в такий спосіб, вибух сміху – це те саме майже ніщо, в яке абсолютно провалюється смисл. ...
Жак Дерида, "Письмо та відмінність" (частина дев'ята "Від обмеженої економії до економії загальної")
переклад Віктора Шовкуна